При будь-якій формі господарювання підприємства відіграють найважливішу роль в економіці країни. Цю роль підприємство буде виконувати тільки в тому випадку, якщо воно ефективно функціонує. В даний час практика вимагає розробки цілого комплексу питань, пов'язаних з особливостями вивчення окремих науково-теоретичних і практичних проблем підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності в умовах ринкових відносин. Економічна теорія визначає категорію ефективності як результативність виробничого процесу, виробничої системи чи конкретної форми господарювання. У найбільш загальному виді економічна ефективність виробництва являє собою кількісне співвідношення двох величин - результатів господарської діяльності і понесених витрат у будь-якій пропорції.

В сучасних умовах надзвичайно важливого значення набуває активізація системи мотивації персоналу на підприємствах, оскільки без цього неможливо здійснити прогресивні структурні зрушення в економіці, інноваційне оновлення її реального сектора, підвищити конкурентоспроможність та взагалі забезпечити економічний розвиток держави. Мотивація – це процес сполучення цілей підприємства і цілей працівника для найбільш повного задоволення  потреб обох, це система різних способів  впливу на персонал  для досягнення намічених цілей і працівника, і підприємства. Мотивація праці – найважливіший фактор результативності роботи, і в цій якості вона складає основу трудового потенціалу працівника, тобто всієї сукупності властивостей, що впливають на виробничу діяльність.

Принципи побудови та роботи механізму цілеполягання в плануванні зокрема, та в управлінні підприємством в цілому, визначаються постулатами теорій фірм, яких існує декілька. Теорія фірми пояснює економічну поведінку фірми у різних умовах господарювання. Відмінність у цих умовах господарювання породжує множинність теорій фірми. Головне завдання теорії фірми – вивчення впливу, який надають індивідууми і групи людей на функціонування організації, на зміни, що відбуваються в ній, на забезпечення ефективної цілеспрямованої діяльності і отримання необхідних результатів.

Постоянные изменения, которые спровоцированы факторами внешней и внутренней среды предприятия, требуют построения соответствующей системы управления. Изменения, которые происходят, могут носить стратегический и тактический характер. Стратегические изменения на предприятия вызывают изменения в поведении исполнителей, которые отражаются на изменении организационного поведения предприятия в целом. Любые изменения на начальном этапе влекут за собой снижение производительности труда. Задача менеджмента предприятия планировать стратегические и тактические изменения с  целью недопущения снижения эффективности производства.

Одним із найважливіших завдань сучасних керівників є створення ефективної системи мотивації працівників, яка б заохочувала їх до ефективного виконання заданих функцій згідно з визначеними цілями і завданнями організації. Сформована система мотивування в організації дає змогу цілеспрямовано впливати на поведінку працівників відповідно до потреб організації.

Ефективна діяльність підприємств і господарських організацій, стабільні темпи їх роботи і конкурентноздатність у сучасних економічних умовах у значній мірі визначаються рівнем управління. Управління маркетинговою діяльністю підприємства – це складова частина менеджменту, що своєю серцевиною має творчу діяльність вищого керівника, спрямовану на пошук таких рішень, що допоможуть організації вижити в динамічно мінливому середовищі в умовах твердої конкуренції.

У процесі формування ринкової економіки багато підприємств набули новий статус зі зміною форми власності, при якому необхідно самостійно забезпечувати виробничо-комерційну діяльність, стійкість функціонування і адекватно реагувати на зовнішні впливи. Нестабільність внутрішніх і зовнішніх умов виробничо-комерційної діяльності підприємств спричиняють виникнення загроз, які гальмують досягнення поставлених соціально-економічних цілей і відповідних темпів розвитку.

Формування ринкової економіки в Україні істотно змінило умови діяльності підприємств: змінилися форми і методи державного регулювання, посилився вплив зовнішнього середовища, основною якістю якого є невизначеність, підвищився рівень відповідальності керівників підприємства за самостійно прийняті рішення.

Діяльність кожного підприємства здійснюється відповідно до вибраної мети. Формулювання мети діяльності підприємства є одним з головних завдань його менеджменту. Формулювання мети діяльності підприємства не є очевидним та простим завданням, оскільки мета являє собою деякий ідеальний образ майбутнього стану підприємства, його сприйняття суб’єктами зовнішнього середовища, до якого має перейти підприємство завдяки реалізації сукупності дій відповідно до реалізованих управлінських рішень.

У теперішній час в управлінській науці існують кілька достатньо відомих концепцій управління. Вони спрямовані на поліпшення або підтримку характеристик результатів діяльності підприємства, зокрема, конкурентоспроможність підприємства. Концепції відрізняються вектором, орієнтирами, акцентами, інструментами, та ступенем орієнтації на ті або інші аспекти менеджменту. Серед найвідоміших концепцій управління ‑ концепція управління по цілях, концепція управління змінами, концепція управління підприємством за вартістю, концепція управління ефективністю бізнесу, концепція управління підприємством на основі системного підходу до інформації, концепція безбюджетного управління тощо.

На сучасному етапі розвитку банківської системи України, який характеризується високою конкуренцією та нестабільним зовнішнім середовищем, головним завданням є забезпечення економічної безпеки кожного банку як основи розвитку економічної системи держави та її інфраструктури.

Різноманітні зміни в банківській системі та економіці загалом створюють потребу в нових управлінських знаннях, посилюють інтерес до системи формування персоналу з високими професійно-кваліфікаційними характеристиками, орієнтованого на досягнення кінцевої мети.

Ефективна й прибуткова діяльність банку повністю залежить від правильно розробленої стратегії банку.

Персонал любой организации является важным объектом защиты, так как является не только носителем, но и источником создания информации с ограниченным доступом. Сложность персонала как объекта защиты заключается не только в отсутствии возможности постоянного контроля над его действиями, но и в его уязвимости, обусловленной, например, возможностью подкупа, возможностью похищения, преследования им корыстных целей и др. Сложность реализации мер защиты в отношении персонала предприятия обусловливает необходимость постоянного внимания этой задаче [1]. Вопросами защиты информации (включая защиту от несанкционированного доступа, разглашения, изменения и ее уничтожения персоналом) занимается Служба информационной безопасности.

Забезпечення конкурентних переваг підприємства і цілей розвитку стимулює потребу у використовуванні комплексних управлінських інструментів, у межах яких реалізуються сучасні методи організації управління і інформаційні технології. Комплексний характер цих інструментів передбачає забезпечення координації, планування, контролю, мотивації внутрішньогосподарчої діяльності не тільки на оперативному рівні підприємства, але і на стратегічному. Вони також повинні забезпечувати інтеграцію оперативного та фінансового планування діяльністю підприємства. У сучасній практиці до них відносять і бюджетування.

На сучасному етапі розвитку суспільства така сфера діяльності, як управління персоналом стає необхідною частиною будь-якої управлінської діяльності. Ринок праці постійно змінюється, кожного року з’являється багато нових тенденцій у цій сфері, тому система управління персоналом на підприємстві має бути досить гнучкою та мати можливість швидко пристосовуватись до зовнішньою середи. Саме тому дуже важливо вивчати світові тренди у цій сфері, а також розробляти можливості їх імплементації у діяльність підприємства.

Формування організаційної культури підприємства, пошук напрямів її вдосконалення – одне зі складних і актуальних питань у менеджменті. У процесі формування організаційної культури відбувається приведення ціннісних установок працівника у відповідність до системи цінностей підприємства, що передбачає достатньо сильний, глибокий вплив на індівіда.

Обеспечение экономической безопасности предприятия в условиях углубляющегося кризиса становится одним из приоритетов научных исследований в сфере экономики. Этим вопросам уделяют повышенное внимание как отечественные, так и зарубежные ученые.

На сучасному етапі суспільного та економічного розвитку України підвищується значення не тільки економічних характеристик діяльності, а й впливу підприємства на суспільство в цілому внаслідок посилення ефекту такого впливу, зумовленого масштабами залучення до сфери створення доданої вартості природних, людських ресурсів та капіталу. Отже, в колі підприємців набуває поширення концепція реалізації корпоративної соціальної відповідальності як дотримання етичних принципів ведення бізнесу.

Розвиток господарських систем супроводжується динамічними змінами умов функціонування. Характерними особливостями розвитку сучасних соціально-економічних відносин є висока невизначеність зовнішнього середовища, збільшення впливу факторів на функціонування соціально-економічних систем, ускладнення бізнес-процесів та прийняття управлінських рішень, розширення сфери взаємодії з одночасним ускладненням цих відносин, міжнародна конкуренція. Особливий вплив на розвиток соціально-економічних відносин спричиняють взаємопов'язані та взаємозалежні процеси глобалізації.

Координація є функцією управління та видом управлінської діяльності, який здійснюється суб’єктом управління стосовно різних об’єктів. Від того, наскільки скоординовано здійснюється діяльність у різних підрозділах організації залежить результативність її функціонування. Механізми та інструменти координації будуть розрізнятися у різних умовах і для різних економічних систем. Нині координація все ще здійснюється на основі негнучких інструментів директивного планування і контролю, які за умов нестабільної ситуації в зовнішньому оточенні та достатнього рівня свободи окремих агентів, є малоефективними, що неминуче призведе до краху та загибелі деяких організацій.

У наукових працях, присвячених сталому розвитку, як правило, розглядають три типи систем: економічні (промислові), соціальні (суспільні) та екологічні (зовнішнього середовища) системи, які вступають у взаємодію, та досліджують вплив та наслідки такого впливу одної системи на іншу. Тому сталий розвиток суспільства взагалі і будь-якого підприємства окремо можна розглядати в межах системного підходу.

Здатність прогнозувати дії конкурентів означає конкурентну перевагу для будь-якої організації. Теорія ігор - метод моделювання оцінки впливу ухваленого рішення на конкурентів [1]. Предметом теорії ігор є такі ситуації, у яких важливу роль відіграють конфлікти й спільні дії. 

Менеджмент стає ефективним тоді, коли за наявності мінімальних за обсягом, але важливих за змістом первинних джерел інформації, можуть бути прийняті рішення відповідно до визначених цілей. Ось чому документообіг, як інструмент, що забезпечує контрольованість в діяльності підприємства, виступає одним із складників забезпечення необхідною інформацією, спрощує прийняття управлінських рішень тощо, є одним із елементів механізму протидії дезорганізації в управлінні підприємством.

В связи с разработкой классификации тропов систем показателей стал вопрос о введении пары терминов и описания соответствующих им понятий «СП-паронимы» и «СП-параномазии», а также – ввиду далеко неполной аналогии между тропами и СП-тропами – описания прагматически обусловленного отличения их друг от друга. В результате рассмотрения примеров таких видов систем показателей, которые по своим свойствам аналогичны паронимам, было предложено СП-паронимами (или паранимичными номенклатурой показателей, поскольку такая аналогия оказалась наиболее свойственной номенклатурам показателей) считать и называть группы показателей, являющихся условно «однокоренными», то есть использующими одинаковую морфологию показателя и один и тот же основной элемент в этой морфологии. СП-пароним может включать и достаточно непривычные для устоявшегося ряда составляющие. Так к ряду параномичной номенклатуры рентабельностей следует отнести и показатель уровня затрат на прибыль, который исчисляется наоборот по отношению к привычному для отечественной экономики предприятия порядку установления отношения прибыли на единицу стоимости задействованных ресурсов. Но соблюдается само условие корня: отношение («отношение» в общем значении, а не в значении «деление») величины прибыли к величине стоимости привлекаемых ресурсов. Однако встречаются внешне сходные, но не имеющие общего «корня» СП-объекты. Состав таких СП-объектов, сходных по некоторым признакам формы (иногда просто по названию, – терминологические, – как например, рентабельность капитала и индекс рентабельности), но не сходных по парадигме интерпретации, предложено называть СП-параномазиями.

Розвиток підприємства є безупинним процесом, що відбувається за штучно розробленою або природною програмою як зміна станів підприємства, кожен з яких є якісно іншим за попередній, через що у підприємства з’являються нові властивості, якості та характерні риси, розкриваються та можуть бути реалізовані нові можливості. Вони дозволяють підприємству виконувати нові функції, вирішувати принципово інші завдання, що зміцнює його позиціонування в зовнішньому середовищі та підвищує здатність протидіяти його негативним впливам.

Імплементація культурних та організаційних основ ринку як форми соціальних відносин до системи вищої освіти зумовила ідентифікацію нових об’єктів економічної безпеки – вищих навчальних закладів. Тенденції та явища у сучасній українській вищій школі, які спостерігаються останніми роками (зменшення чисельності абітурієнтів, відсутність дієвих зв’язків з ринком праці, втрата головної характеристики – стійкості діяльності, поступове зменшення державного фінансування закладів вищої освіти, конкуренція між вишами), становлять суттєві загрози для діяльності вищих навчальних закладів в Україні. Наявна ситуація у системі вищої освіти України актуалізує проблематику економічної безпеки.

Україна є європейською державою, з досить розгалуженою зовнішньополітичною та зовнішньо-торгівельною політикою. На сучасний стан, є тісні економічні зв’язки з такими країнами, як Російська Федерація, Польща, Кітай. Традиційними експортними групами товарів є продукція металургії, агропромислового комплексу (зернові культури), хімічної та машинобудівної промисловості [1].

У 2007 році в Одеському регіоні була розроблена та затверджена Стратегія економічного та соціального розвитку Одеської області до 2015 року. За час, що сплинув, відбулися кардинальні зміни в політиці, економіці, соціальній сфері. Економічна криза, впроваджувані в країні реформи, зумовили необхідність внесення коректив у розроблені як на державному, так і регіональному рівні програмні та прогнозні документи, серед яких і стратегії соціально-економічного розвитку регіонів. Означене викликало необхідність розробки в Одеській області нового стратегічного документа щодо соціально-економічного розвитку регіону, який відповідає вимогам часу і враховує зміни, що відбуваються в Україні. В 2011 році була прийнята Стратегія економічного та соціального розвитку Одеської області до 2020 року. Відповідно до Стратегії, одним з перспективних напрямів є покращення умов у сфері охорони здоров’я [1].

У сучасних умовах ринкової економіки запорукою ефективного функціонування підприємства поряд з виробничою є діяльність, що обумовлює взаємодію з ринками, споживачами, конкурентами й іншими елементами зовнішнього середовища. Такий вид господарської діяльності підприємства отримав назву – комерційна діяльність. Комерційна діяльність являє собою частину підприємницької діяльності на товарному ринку і відрізняється від неї лише тим, що не охоплює безпосередньо сам процес виробництва продукції (робіт, послуг). Метою комерційної діяльності є максимальне одержання вигоди (грошового потоку, доходу, прибутку та ін.) на користь підприємства.

У сучасній ринковій економіці, головною умовою якої є жорстка конкуренція на внутрішніх і зовнішніх ринках, склалася ситуація, коли  ефективне функціонування будь-якого підприємства пов’язане не лише з випуском кінцевого продукту (товарів, робіт, послуг), що найповніше задовольняє попит споживача, але і з підвищенням конкурентоспроможності підприємства в цілому. Конкурентоспроможність підприємства полягає у спроможності ведення ним ефективної операційної діяльності в умовах конкурентного ринку. Це узагальнюючий показник стійкості функціонування підприємства, його вміння ефективно використовувати усі види потенціалу. Конкурентоспроможність підприємства на сьогодні є запорукою його успіху та розвитку. А отже, актуальним стає завдання підтримання конкурентоспроможності підприємства на питомому рівні.

Складність та небезпечність сучасних умов діяльності підприємств актуалізує необхідність забезпечення їх економічної безпеки. Процес забезпечення економічної безпеки підприємства передбачає проведення систематичного аналізу та оцінки її рівня, від достовірності якої значною мірою залежить вибір заходів щодо забезпечення економічної безпеки підприємства.

Сучасна світова економіка характеризується посиленням глобалізаційних процесів, міжнародною економічною взаємозалежністю, розвитком технологій, надлишком однорідної продукції, через що сьогодні на світовому ринку попит перевищує пропозиції у півтора рази, тобто третина виготовленої продукції не реалізується. Таке надвиробництво товарів стало причиною загострення конкуренції на ринку, і традиційні методи конкурентної боротьби стають недостатньо ефективними, оскільки ціна і якість уже не відіграють вирішальної ролі при покупці, критерієм вибору товару стають ексклюзивність, респектабельність і ступінь громадської поваги до конкретного виробника, тобто споживачі все частіше покладаються на репутацію виробника, а не на фізичні якості товару. У зв’язку із цим виробники продукції змушені застосовувати інноваційні методи ведення конкурентної боротьби, унаслідок чого репутація, витіснивши рекламу як основний двигун торгівлі, стала найбільш ефективним методом боротьби за споживача, і пріоритетним, порівняно з оптимізацією витрат, способом.

За ринкових умов господарювання дуже важливого значення набуває економічна безпека всіх суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до започаткованого концептуального підходу, під економічною безпекою підприємства розуміється міра економічної свободи, що досягається шляхом узгодження економічних інтересів підприємства [1],  зважаючи на ключові позиції поняття "узгодження" та "економічні інтереси" розглянемо їх докладніше.

Питанням економічної безпеки надана значна увага в сучасній економічній літературі на державному рівні та на рівні підприємства. В той же час теоретичні та прикладні аспекти кадрової безпеки у системі економічної безпеки підприємства в українській економічній науці практично не досліджені.

   Для прийняття рішення про включення (або виключення) тих чи інших учасників розподілу продукції машинобудівних підприємств Луганської області з безлічі, з якими будуть вибудовуватися тривалі взаємовідносини було використано кінцеві результати кластерів з негативною динамікою та «найгіршого». З метою оцінки доцільності «взаємодії» з ним здійснено короткострокове прогнозування на один період.

Существующая мировая экономика характеризуется постоянным ростом объемов экономической многокритериальной информации в различных аналитических отчетах. Понятная аналитика, как на уровне отдельного предприятия, так и на уровне отраслей экономики является базисом для успешного менеджмента.

Підприємство – складна соціальна система, в котрій взаємодіють різні соціальні групи, інтереси яких, як правило, не завжди співпадають. Тому, для успішної роботи підприємства необхідним стає певне узгодження інтересів заінтересованих в його діяльності груп персоналу, їх зближення та об’єднання, що, власне, і передбачає   сутність поняття "інтеграція”. Ідеальним варіантом є створення таких організаційних умов, в яких працівники розділяють інтереси підприємства. Однак, далеко не завжди так буває у дійсності.

                   Как известно, решения на рынке труда принимают работодатели, менеджеры,  рядовые работники и соискатели рабочих мест. Понимание механизма принятия данных решений имеет немаловажное значение в практике современного менеджмента.

Расширение идеи корпоративной социальной ответственности в начале XXI века, которое вызвано расширением концепции ответственности на экономическую, социальную и экологическую составляющие окружения предприятия, обусловило необходимость развития соответствующего научного категориального аппарата, результатом чего стало возникновение идеи и категории "корпоративной устойчивости" (corporate sustainability), которая фактически является проекцией идеи устойчивого развития на микроэкономический уровень [2]. С возникновением новой категории наряду с теоретическими вопросами о ее месте в существующем понятийно-категориальном аппарате социализации бизнеса возникают вопросы практического характера по обеспечению корпоративной устойчивости предприятий и его оценке.

Регіон є складною динамічною системою, що складається з підсистем: екологічної, економічної та соціальної підсистеми, які тісно пов’язані та мають великий вплив одна на одну. Розуміння наявності зв’язків між підсистемами регіону дає можливість здійснювати прогнозування розвитку регіону, приймати обґрунтовані управлінські рішення, підвищити якість управління.

Соціальна відповідальність є основою філософії бізнесу, який дотримується принципів сталого розвитку. Кожне підприємство має повне право індивідуально встановлювати свої стратегічні цілі, але соціальна відповідальність  не може залишатися поза увагою будь-якої стратегії. Отримання прибутку при цьому не перестає бути імперативом підприємницької діяльності, проте арифметично по відношенню до інтересів суспільства цей прибуток може витягуватися трьома шляхами, щоб інтереси суспільства при цьому задовольнялися; щоб інтереси суспільства порушувалися; щоб для суспільства все це було байдуже.

Структурні економічні зміни в Україні потребують негайного вирішення цілої низки проблемних питань, які залишаються не вирішеними в продовж майже двадцяти років, тобто з часів набуття Україною незалежності. Сучасні економічні обставини в Україні створюють перешкоди, щодо формування необхідних умов для структурної перебудови економіки. Це пов’язано з недостатньо розвиненими ринковими інститутами, загальною інфраструктурою та багатьма іншими обставинами. Ускладнення даної проблеми посилюється також відсутністю реальної програми або концепції спрямованої на подолання глибоких структурних диспропорцій, що містять загрози по дестабілізації національної економіки. Оскільки процес структурних перетворень відбувається поетапно і займає тривалий час, тому особливої важливості набуває необхідність ефективного державного регулювання і управління структурними зрушеннями. Ці обставини вимагають вибору таких інструментів і механізмів, які мають забезпечити ефективний розвиток пріоритетних галузей промисловості та сприятимуть процесам трансформації структурних зрушень у національній економіці України. Тому при стратегічному плануванні, слід приділяти більшу увагу розвитку місцевого самоврядування і горизонтальним зв'язкам у співпраці і взаємодії суб'єктів господарювання з місцевою адміністрацією. Дієвим таке самоврядування буде лише у тому випадку, якщо регіони, в яких формується промисловість, матимуть сильну інституційну базу. Політику держави у відношенні до розвитку інституційного середовища необхідно засновувати на розробці законодавчих і організаційно-нормативних актів, наукових підходах, відповідних міжнародному досвіду.

Перехід України до ринкової моделі господарювання, рух у напрямі євроінтеграції та включення у світову економіку ставлять перед вітчизняною економічною наукою і практикою принципово нові завдання, серед яких вагоме місце належить підвищенню конкурентоспроможності персоналу промислових підприємств. Значимість цієї проблеми надзвичайно посилюється в умовах входження України у міжнародний конкурентний простір, прискорення глобалізаційних процесів. Конкурентні позиції підприємств все більше визначає персонал, орієнтований на здобуття конкурентних переваг в освіті, результатах праці, здатний до інтелектуально-професійного розвитку, створення конкурентоспроможної продукції.

Головна мета, заради якої існує та працює підприємство, – це генерування у довгостроковому періоді постійного потоку прибутків для власників (акціонерів) підприємства. З цих позицій конкурентоспроможність підприємства – це можливість ефективної господарської діяльності та її практичної прибуткової реалізації в умовах конкурентного ринку, що забезпечується всім комплексом засобів підприємства.

У теперішній час в управлінській науці існують кілька достатньо відомих концепцій управління. Вони спрямовані на поліпшення або підтримку характеристик результатів діяльності підприємства, зокрема, конкурентоспроможність підприємства. Концепції відрізняються вектором, орієнтирами, акцентами, інструментами, та ступенем орієнтації на ті або інші аспекти менеджменту. Серед найвідоміших концепцій управління ‑ концепція управління по цілях, концепція управління змінами, концепція управління підприємством за вартістю, концепція управління ефективністю бізнесу, концепція управління підприємством на основі системного підходу до інформації, концепція безбюджетного управління тощо.

Сукупність теоретичних положень та інструментів, закони та змістова основа, що залучаються для пояснення екосесента, складають його експлейнарний базис. Головною категорією екосесента є економічна безпека підприємства, що зумовлено, з одного боку, її гранично загальним фундаменталізмом, а з іншого, складною природою, про що свідчить неоднозначність її тлумачення не лише тому, що екосесент перебуває на стадії становлення, а й багатозначністю змісту цієї категорії, багатоцільовим характером застосування та наявністю кількох стійких підходів до її розуміння. Ця категорія має досліджуватися відповідно до базових наукових принципів. Зокрема, йдеться про використання міждисциплінарного та основних методологічних підходів (системного, процесного, функціонального та ситуаційного). Важливість цього принципу зумовлена таким.

Одним з головних завдань екосесента є стале функціонування системи економічної безпеки підприємства, при якому вона виконує своє призначення протягом тривалого часу. Стосовно системи економічної безпеки підприємства спостерігається досить широкий діапазон поглядів, серед яких ті, що не відштовхуються від будь-яких системологічних постулатів (використовувана семантема "система" має виключно конотативний сенс і не надає поняттю системи економічної безпеки ознак системності), ті, що для пояснення поняття "система економічної безпеки" використовують поняття системи відповідно до теорій систем та їхніх різновидів, а також ті, що представляють так звану теорію безпеки соціальних систем.

Наличие денег определяет возможности субъекта хозяйствования реализовать собственные планы. Поэтому эффективность работы предприятия полностью зависит от организации управления денежными потоками. Рациональное формирование денежных потоков способствует ритмичности операционного цикла предприятия и обеспечивает рост объемов производства и реализации продукции. При этом любое нарушение платежной дисциплины отрицательно сказывается на положении предприятия на рынке.