За сучасних тенденцій розвитку світового господарства діяльність підприємств здійснюється в умовах стрімкого поширення науково-технічного прогресу і зростаючої конкуренції. Рівень науково-технічного розвитку є одним з основних показників конкурентоспроможності економіки будь-якої країни. Зі зниження даного показника економіка втрачає свої пріоритетні позиції на ринках, пришвидшуються процеси падіння інвестиційної привабливості, зношення обладнання і, як наслідок, занепад всього технологічного процесу в цілому. Натомість, поширення технологічних новацій дає підприємствам змогу вийти із затяжної економічної кризи, відновитися після депресій, провокуючи їх економічний розвиток з послідуючим піднесенням. Отже, технологічні ресурси є механізмом циклічного розвитку економічних сил: із їх оновленням відбувається економічне зростання, при моральному застаріванні і не відповідності вимогам ринку – занепад, про що свідчить історія розвитку капіталістичного способу виробництва.

 В последнее время появилась и стремительно развивается необходимость в специалистах по управлению персоналом предприятий, осуществляющих деятельность на внешних рынках.  Это связано с частым возникновением трудностей при управлении многонациональным коллективом, особенно в средних и крупных организациях [1].