Екологічні стандартизація і сертифікація як інструменти забезпечення екологічної безпеки

П.М. Скрипчук, М.П. Скрипчук 

Національний університет водного господарства та природокористування,  м. Рівне

Екологічна безпека як складова національної безпеки України забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, які створюються антропогенними чи природними чинниками на навколишнє природне середовище (НПС), гарантується законодавчими актами держави.

Необхідність екологічних стандартизації і сертифікації в галузі забезпечення екологічної безпеки підтверджується кількістю натепер відомих хімічних речовин більше 10 млн. Приблизно 70 тисяч з них використовуються часто, біля тисячі нових хімічних речовин з’являється на ринку щорічно. За рік у світі виробляється 300-400 млн. тон шкідливих відходів. Звідси випливає, що врахування навіть існуючих ГДК, ТДР та інших нормативів потребує значних затрат, а саме наявність метрологічного  забезпечення, часу, методик проведення вимірів тощо.          При цьому необхідно зазначити, що не на всі речовини існують нормативи їх безпечного використання, не кажучи вже про можливі варіанти їх сумісної (підсилюючої) дії. Тому в основі стратегії управління екологічною безпекою має бути концепція ненульового ризику. Вона визнає факт недосяжності абсолютної безпеки та вимагає не тільки вивчення факторів і джерел підвищеного ризику, а й передбачення ходу подій, оцінки наслідків природних і технологічних катастроф.

Обґрунтування підходів до системи еколого-економічних заходів, суспільно прийнятного рівня якості НПС (рівня безпеки та наявності потенційних ризиків) необхідно використовувати формулу: 

                              ,                                  (1)

де Рсертиф. – рівень викидів, скидів розміщення відходів використання ресурсів НПС та в цілому антропогенного навантаження певної території, який може бути прийнятним для суспільства (сертифікований); ІР – існуючий рівень антропогенного навантаження на територію; ВСРВ/ - обсяг додаткового скорочення викидів, скидів, розміщення відходів, використання ресурсів НПС на те, щоб природно-господарські системи були у стабільному стані (не переходили межу самовідновлення, наприклад, для водних, лісових, земельних ресурсів).

Обсяг ВСРВ/ також можливо і доцільно за потреби виражати у грошовому вимірі, тоді витрати на екологічну сертифікацію  записуємо у вигляді формули:           

                                                     (2)

де Всертиф. – витрати на сертифікацію певної території (територіально-господарської системи); ІР – існуючі витрати на охорону НПС; ВСРВ/ - додаткові витрати на ліквідацію наслідків від приведення територій,  природно-господарських систем до нормативного (стабільного) стану.

Проблеми охорони НПС являють собою класичну ситуацію, де зовнішні ефекти викликаються мимовільно. Найприкметнішим стосовно таких ситуацій є те, що оптимальний рівень забруднення не має нульового значення. Розгляд теореми Коуза засвідчив, що оптимального рівня забруднення вдається досягти тоді, коли сторони добровільно доходять згоди, за умови, що досягнення такої домовленості не потребує витрат. Подібні міркування з’являються тоді, коли постає питання вибору: впроваджувати стандарти чи накладати штрафи. Кожен з цих підходів при застосуванні теореми Коуза дає змогу досягти одного й того самого рівня короткострокової ефективності. Однак стандарти відрізняються від штрафів з погляду сукупних витрат, на які доведеться піти фірмам. Стандарти і штрафи також мають різну довгострокову ефективність. Стандарти як регуляторний засіб набагато привабливіші, ніж штрафи. При впровадженні стандарту необхідними є витрати лише на досягнення відповідності вимогам, тоді як при застосуванні системи штрафів фірма мусить оплатити і витрати на досягнення відповідності, і штраф за весь надлишковий обсяг забруднення, який перевищує оптимальне контрольне значення регульованої величини.

З точки зору забезпечення екологічної безпеки сутність критичної зони (межі) природних систем у традиційному уявленні про природокористування полягає в регулюванні використання природних ресурсів і антропогенного навантаження як вилучення з природних систем певних ресурсів не до критичного стану об'єкта природокористування, а до межі, при якій зберігається цілісність і функціонування об'єктів НПС, екосистем, територій без втрати їх властивостей. Під час переходу через критичний стан природна система може починати деградувати і руйнуватися. Саме тому завданнями екологічної безпеки, забезпечення якості НПС, життєзабезпечення населення можливе за умови узгоджених дій міністерств, відомств та інших організацій як природокористувачів, так і органів влади всіх рівнів.

Скрипчук Петро Михайлович, д.е.н., професор, кафедра менеджменту

Скрипчук Михайло Петрович, студент

Національного університету водного господарства та природокористування,    м. Рівне

Скрипчук П.М.,

33027 м. Рівне, вул. М. Березовського, 16, кв. 9

Контактный телефон 096 22 50 350

Е-mail    skripchukpm@mail.ru