ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ КОЖНОГО РІВНЯ ІЄРАРХІЇ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

Г.В. Ортіна к.е.н., доц.,

Академія фінансового управління Міністерства фінансів України,

м. Київ

Сутнісне наповнення моделі взаємодії між державою та суб'єктами підприємництва полягає у соціальному партнерстві, що включає в себе  необхідність соціального світу, який є основною умовою стабільності, та компроміс інтересів всіх суб'єктів підприємництва.

В даний час існує багато показників по різних аспектах управлінської діяльності, взаємодії підприємств і держави, що чітко вказують на сильний вплив підвищення ефективності державного управління на економічний розвиток країни [2].

Європейським банком реконструкції та розвитку було проведено дослідження на підставі гіпотези про існування агрегованих показників, що унаочнюють стан взаємодії між державою та підприємництвом загалом. Цими показниками є: показники політичної нестабільності, насильства, коефіцієнт ефективності державних інституті, показники боротьби з корупцією та верховенство закону. Експерти Європейського банку реконструкції та розвитку прийшли до висновку про існування суттєвого причинно-наслідкового зв'язку між рівнем макроекономічного розвитку держави та даними інтегральними показниками. Такий суттєвий зв'язок підтверджує постулат про найвищий пріоритет ефективного управління і забезпечення економічної безпеки суб'єктів підприємництва серед інших задач  економічного розвитку держави.

Найважливішими завданнями держави у підтримці погодженої соціальної взаємодії є:

1)        підтримка для всіх суб'єктів підприємництва рівних умов щодо можливості захисту своїх інтересів;

2)        законодавче врегулювання обов'язковості дотримання досягнутих угод;

3)        детальне опрацювання процедури узгодження інтересів для досягнення визначеного оптимуму;

4)      захист прав власності;

5)      розробка системи державного регулювання економіки, яка забезпечила б здійснення узгодженої взаємодії між суб'єктами підприємництва з функціями підтримки економічної безпеки економіки країни на необхідному рівні.

Принципово відмінною моделлю забезпечення економічної безпеки (що, відповідно, потребує дотримання інших принципів забезпечення економічної безпеки кожного рівня ієрархії управління економікою, в тому числі, окремого суб’єкта господарської діяльності та навіть особи) є ринкова система господарювання, за якої в основу забезпечення економічної безпеки закладаються ідеї структурної, функціональної варіативності як методу забезпечення конкурентоспроможності у просторі фінансового, трудового, товарного та іншого ринкового хаосу [1,с.13-15]. Економічна безпека за такої моделі являє собою раціональну та обгрунтовану діалектичну єдність інноваційних, ризикових економічних дій в одних сегментах ринкових відносин і методів стабільного, технологізованого, прибуткового господарювання.

Доцільно зазначити, що в умовах переходу до ринкової системи господарювання, коли ще не забезпечено повноцінного ринкового саморегулювання економіки, не сформовано ресурсну базу економічного розвитку (що є характерним для України) прийнятним є обрання моделі нарощування потенціалу економічної безпеки країни (використовувались Німеччиною та Японією після Другої світової війни), зміст яких, як правило, зводиться до обгрунтування пріоритетів економічної політики держави в умовах обмеженості ресурсів.

Окрім того, відомими є такі моделі економічної безпеки:

- американська, яка базується на поєднанні зовнішньої та внутрішньої економічної безпеки, реалізація якої стає можливою внаслідок належного (інколи надлишкового) фінансового забезпечення, що дозволяє фінансувати засоби та заходи захисту зон господарювання, які характеризуються підвищеним рівнем ризику, метою яких стає формування самодостатності та перспективної конкурентоспроможності;

- німецька модель передбачає здійснення дій, спрямованих на усунення перешкод повноцінної ринкової конкуренції, стимулювання малого бізнесу та зайнятості і за рахунок високого рівня конкурентоспроможності критичної маси суб’єктів господарської діяльності формування високого рівня економічної безпеки регіонів та держави; водночас соціальний складник економічної безпеки гарантується державою;

- європейсько-кейнсіанська модель передбачає забезпечення належного рівня економічної безпеки за рахунок значного посилення ролі державного сектора в економіці, через який забезпечується раціональний розподіл господарських ресурсів з одночасним контролем непередбачуваного впливу приватних економічних інтересів. Формування саме такої моделі безпеки видається найбільш доцільним для України в існуючих умовах соціально-економічного розвитку держави;

- шведська модель базується на пріоритеті забезпечення соціального складника економічної безпеки (значної урядової ролі у цьому процесі) за рахунок соціальних виплат, регулювання відносин зайнятості, політики доходів населення та рівня життя;

- японська, яка робить наголос на ефективному використанні національного менталітету і внутрішній соціальній безпеці, яка, в свою чергу, реалізується через суб’єкти підприємницької діяльності (як правило, корпорації та промислово-фінансові групи);

- моделі економічної безпеки новостворених держав чи таких, які здійснюють докорінну зміну системи господарювання. Така модель формується на поєднанні заходів забезпечення економічної стабільності, керованості та «дозованого» економічного ризику у сферах господарювання, які характеризуються існуючою та/чи перспективною високою рентабельністю. Усвідомлення базових конфігурацій, мети, завдань та очікуваних результатів за такої економічної моделі має бути визнаним органами державного управління всіх рівнів. Причому метою державної політики за такої моделі визначимо раціональне використання обмежених господарських ресурсів, створення умов для розвитку інноваційних проектів, реалізації виробничого потенціалу з максимальною результативністю у мінімальні терміни.

Щодо підходів до оцінки рівня економічної безпеки підприємництва, то варто зазначити, що в економічній літературі містяться методичні підходи, які є схожими та взаємообумовлюваними, а також такі, що принципово різняться за способом та узагальненим показником оцінки її рівня. До першої групи віднесемо ті, які більшою мірою застосовуються для оцінки рівня економічної безпеки підприємства та стосуються розрахунку показників, які характеризують рівень прибутковості, ефективності використання ресурсів, фінансової стійкості, конкурентоспроможності первинної ланки економіки. Разом з тим методичні підходи цього напряму можна екстраполювати на секторально-галузевий, а також мезо- та/чи макрорівень ієрархії управління економікою. 

Література

1. Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємництва: сутність та механізм забезпечення: Монографія / Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. - К.: Jli6pa, 2003. – 280 с.

2. Реверчук Н. Й. Економічна безпека в Україні : держави, фірми, особи : Навч. посіб. / Н. Й. Реверчук, Я. Й. Малик, І. І.Кульчицький, С. К. Реверчук  ; за ред. Сергія Корнійовича Реверчука. // ЛФМАУП. – Л. : ВПВ ЛвЦНТЕІ, 2000. – 192 с.