СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У СТРАТЕГІЧНИХ АЛЬЯНСАХ

Л.Є. Шульженко

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля,

м. Луганськ, Україна

Загальною метою діяльності будь-якого підприємства є її збереження, для чого потрібні отримання прибутку та, як мінімум, безпрограшна позиція у конкурентній боротьбі. Серед різноманітних способів її досягнення слід звернути увагу на організаційні – створення об’єднань підприємств. Стратегічний альянс як об’єднання підприємств приваблює високим ступенем свободи його учасників, збереженням їхньої самостійності, можливістю вийти з нього у будь-який момент часу.

Тісна співпраця кількох підприємств у стратегічному альянсі здійснюється у будь-якій сфері діяльності і передбачає вирішення як поточних (зменшення витрат, завантаження вільних виробничих площ, економія рекламного бюджету тощо), так стратегічних завдань (розробка та просування нової продукції, зміцнення ринкових позицій, розподіл ризиків та фінансової відповідальності, придбання великих підприємств шляхом викупу акцій та їхній розвиток тощо). Сьогодні як поточне управління стратегічним альянсом, так і стратегічний менеджмент належать до числа невирішених питань. Причому, ця невирішеність характерна навіть для світової практики, у якій створення стратегічних альянсів в окремих видах діяльності є вельми поширеним.

Основою стратегічного менеджменту у стратегічних альянсах може стати еклектична парадигма OLI.[1]Аргументами на користь вибору цієї парадигми є такі: парадигма може визначити організаційну основу створення стратегічного альянсу. Сьогодні існує достатньо різноманітні види стратегічного альянсу, які виділено за окремими ознаками (за функціями, за уніфікації стандартів, за кількістю учасників, за тривалістю створення тощо). Але доцільно виділити ще й види альянсів за організаційною основою створення. Для цього, базуючись на еклектичній парадигмі Дж. Данніга, переваги підприємств при створенні стратегічного альянсу (OLI) слід тлумачити в такий спосіб: О – переваги власності, тобто наявність законодавчо захищеного майна, спільне використання якого може зацікавити потенційних партнерів, L – переваги від спільної діяльності щодо створення доданої вартості (саме вони є основою створення вертикальних стратегічних альянсів) і I – переваги заміщення ринків зі створення або використання доходів активів, що створюють потік, внутрішніми трансакціями.

Виходячи з того, які переваги властиві потенційним учасникам альянсу, утворюються майнові (наявні О-переваги), ланцюжкові (наявні О і L переваги) або комплементарні (наявні всі переваги або L і І переваги) стратегічні альянси. 

За формою стратегічний менеджмент у стратегічному альянсі складається із загальновизнаних елементів ‑ цілі, організаційна схема співпраці, система виміру результатів діяльності та їхнього розподілу, регламенти спільної діяльності. Зміст стратегічного менеджменту у стратегічному альянсі визначається з використанням програмно-цільового методу.

Передумовами використання програмно-цільового методу у стратегічному менеджменті стратегічного альянсу є спеціалізація виробництва учасників альянсу, диференціація видів їхньої діяльності, проблема інтеграції діяльності учасників альянсу, подолання цільової обмеженості у розв’язанні проблеми розвитку окремих учасників альянсу. Такий метод надає змогу:

забезпечити органічну єдність чітко структурованої змістовної частини програми з формуванням і використанням організаційного і фінансового механізмів її реалізації, контролем реалізації (останнє являється одночасно і елементом активно функціонуючого зворотного зв'язку);

реалізувати наполегливу потребу в координації діяльності учасників стратегічного альянсу, потреба в якій зумовлена складністю спільної діяльності, необхідністю забезпечення партнерської взаємодії;

реалізувати одночасно два типи інтеграції економічних і науково-технічних процесів у стратегічному альянсі: просторову (в альянсі потрібно об'єднати зусилля підприємств, що можуть належати до різних галузей, регіонів або форм власності), і часову, коли необхідно добитися чіткої послідовності і єдності різних етапів (стадій) загального процесу руху до кінцевої мети створення стратегічного альянсу;

комбінувати наявні і перспективні переваги, властиві учасникам стратегічного альянсу.

Результатом застосування програмно-цільового методу є цільова програма (або кілька програм) – комплекси ув'язаних по ресурсах, виконавцях і термінах здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських, організаційно-господарських, виробничих, маркетингових робіт, виконання яких має забезпечити задоволення інтересів учасників стратегічного альянсу і альянсу в цілому. У цільових програмах мають знайти відображення загальні пріоритети і пріоритети учасників альянсу, виходячи з їхніх переваг та їхнього комбінування, черговості використання цих переваг, характеру переваг (постійні або тимчасові тощо).