Забезпечення стійкості функціонування підприємств на основі розвитку їх адаптивних можливостей

Є.В. Дем'янова

СНУ ім. В.І. Даля, Луганськ

У промислово розвинених країнах проблеми стійкості функціонування підприємства розглядаються в зв'язку з конкурентоспроможністю й можливістю уникнути банкрутства.

Під стійкістю функціонування підприємства (організації) варто розуміти підтримку працездатного стану їхнього потенціалу відповідно до цільових параметрів. Цільові параметри функціонування підприємства, як правило, установлюються вищим керівництвом підприємства на стадії планування. Вони визначають напрямок розвитку підприємства, що мусить підтримуватися в розглянутий період: стратегічний (3 і більше років), тактичний (протягом 1 року) та поточні (короткострокові). Стійке функціонування підприємства припускає збереження й підтримку траєкторії розвитку підприємства, тобто величина відхилень цільових параметрів від планового ходу подій не є критичною, вона перебуває в межах припустимих значень і тому не вимагає прийняття кардинальних стабілізаційних заходів. Нестійке функціонування підприємства, виходячи із запропонованого визначення, означає наявність значних відхилень від цільових параметрів і ставить під загрозу стабільність функціонування усієї виробничої системи. Однією з головних проблем у забезпеченні стійкості функціонування системи є своєчасне виявлення й класифікація загроз і застосування адекватних заходів щодо їхнього усунення або пом'якшення.

Наявність і ступінь розвиненості механізму адаптації в системі керування підприємством є одним із факторів, що визначає забезпечення стійкого функціонування підприємства.

Для визначення місця й ролі адаптації в системі керування підприємством необхідно чітко визначити саме поняття адаптації й адаптаційного процесу. Поняття адаптації є системним терміном і досить широко розглянуто в теорії систем. Під адаптацією розуміють пристосування економічної системи і її окремих суб'єктів, працівників до умов, що змінюються, зовнішнього середовища, виробництва, праці, обміну, життя. Наприклад, при переході від централізованої економіки до ринкової необхідна адаптація підприємств і його працівників до ринкового середовища та ринкових відносин. Здатність системи, організації або окремої людини пристосовуватися до різних умов навколишнього середовища називають адаптивністю. Під адаптацією може розумітися процес здійснення будь-яких змін у відповідь на виникаючі подразники. Але адаптація також розглядається і як процес керування підприємством у певних умовах функціонування.

Під адаптацією варто розуміти специфічний вид робіт, що має здійснюватися на підприємстві для максимального використання можливостей підприємства щодо забезпечення стійкого функціонування. Як будь-який вид робіт у керуванні адаптація мусить мати інструментарій, виконавців, методи й технології виконання певних процедур у рамках управлінських робіт. У цьому зв'язку виникає необхідність розробки технологічних прийомів і інструментарію, які дозволять здійснювати адаптаційні роботи. Окремо необхідно враховувати в системі витрат підприємства збільшення ресурсів, які можуть бути спрямовані на здійснення адаптації. Важливою умовою ефективності здійснення процесу адаптації є наявність спеціально підготовлених і навчених кадрів, які будуть безпосередньо виконувати адаптаційні роботи. Виникає необхідність включення робіт з адаптації в загальну систему робіт із керування підприємством із чітким визначенням об'єкта й суб'єкта керування. Усі перелічені умови, необхідні для організації процесу адаптації підприємства, - це реакція на збурюючи впливи, і їх необхідно розглядати в комплексі.

Обсяг робіт і зміст адаптації мають бути адекватними до змін, що відбуваються, як у внутрішньому середовищі підприємства, так і в зовнішньому. Для того щоб не було надмірних витрат на маленькі, але дратівливі впливи, які не є критичними для підприємства. І навпаки, не були упущені серйозні сигнали про загрозу, що насувається. Тобто, якщо зусилля з адаптації підприємства, виявлених загроз, проблем у середовищі є адекватними, то збільшується ймовірність позитивного результату. Якщо ж обсяг робіт, зусилля є не адекватними, то виникає можливість одержати неефективний результат робіт, надмірні витрати.

Помилково розглядати потік адаптаційних робіт як потік разових, окремих завдань. Адаптація реагує на зміни, що вже виникли, але зовнішнє й внутрішнє середовище підприємства є дуже динамічними, у них постійно відбуваються зміни. Відповідно обсяг адаптаційних робіт міняється, враховуючи динаміку факторів зовнішнього й внутрішнього середовища, що обурюють. Із цього можна зробити висновок, що не можна проводити адаптаційні роботи одноразово. Необхідно увесь час контролювати ситуацію й безупинно проводити ті роботи, які забезпечуватимуть стійке функціонування підприємства.

Процес адаптаційних робіт не повинен бути пущений на самоплив, а кожний із цих видів робіт мусить мати свій суб'єкт керування, центр відповідальності, що організує й реалізує його. Інакше наданий сам собі цей процес загасне й не дасть результату, загубиться в загальній масі виконуваних робіт. Тому щораз необхідно мати мікро- або макропрограму, використовуючи елементи проектного менеджменту й проекти програми цільового керування, вирішуючи роботи з адаптації. Виконуючи єдиний потік робіт з адаптації, постійно контролюючи роботу, необхідно мати центр керування, що відповідає за неї як за окремий мікропроект. Тільки в цьому випадку проект буде доведений до кінця, і виникне можливість очікувати позитивних результатів.

Література

1. Дем’янова Є.В. Місце й роль адаптації в забезпеченні стійкого функціонування підприємства / Є. В. Дем’янова, О.О. Ромахова // Економіка, менеджмент, підприємництво. Збірник наукових праць №19 (І). – Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2008. – С.32-37.

2. Жидков А.Б., Назаров В.В. Взаимное влияние организационных структур управления и адаптации предприятия / А.Б. Жидков, В.В. Назаров // Вестник ВНУ им. В. Даля. – №1 (172).-Ч. 2. – Луганск: ВНУ им. В. Даля, 2012. – С. – 145–150.