Галгаш Р.А.

СТРАТЕГІЧНА КООРДИНАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ОРГАНІЗАЦІЇ В УМОВАХ ОБМЕЖЕНОСТІ РЕСУРСІВ

Координація є функцією управління та видом управлінської діяльності, який здійснюється суб’єктом управління стосовно різних об’єктів. Від того, наскільки скоординовано здійснюється діяльність у різних підрозділах організації залежить результативність її функціонування. Механізми та інструменти координації будуть розрізнятися у різних умовах і для різних економічних систем. Нині координація все ще здійснюється на основі негнучких інструментів директивного планування і контролю, які за умов нестабільної ситуації в зовнішньому оточенні та достатнього рівня свободи окремих агентів, є малоефективними, що неминуче призведе до краху та загибелі деяких організацій.

Проблеми координації різних елементів системи управління розглядалися в роботах вчених в межах різних теорій: теорії ієрархічних ігор (дослідження Гермейера Ю.Б., Гореліка В.А., Горелова М.А., Кононенко А.Ф., Кукушкіна Н.С., Морозова В.В., Чхартішвілі А.Г.); теорії багатокритеріального вибору (роботи Волковіча В.Л., Ларічева О.І., Машуніна Ю.К., Михалевіча B.C., Моісєєва Н.Н., Ногіна В.Д., Подиновського В.В.); теорії активних систем (роботи Буркова В.Н., Кондратьева В.В., Новікова Д.А., Трапезникова В.А.); теорії контрактів (дослідження Дженсена М., Меклінга У., Мілгрома П., Моріса Д., Роса С., Харта О., Хея Д., Холмстрома Б.); теорії групового вибору і рівноваги (роботи Маскіна Е., Майерсона Р., Моргенштерна О., Неймана Д., Неша Д.); теорії управління вартістю капіталу (праці Коупленда Т., Коллера Т., Мурріна Д., Уолша К.); теорії управління фінансами (публікації Брейлі Р., Майерса С., Ніла Б., Пайка Р.).

Окремі аспекти координації вирішуються щодо таких елементів економічної системи як: внутрішньокорпоративна структура і інтереси (публікації Вороніна А.А., Грішанова Г.М., Горгидзе І.А., Дорохіної В.В., Заложнева А.Ю., Заськанова В.Г., Мішиної С.П., Петракової С.Н., Щепкиної А.В.); управління проектами (праці Балашова В.Г., Ірікова В.А., Леонтьева С.В., Мазура І.І., Тренєва В.Н., Новікова Д.А., Цветкова А.В., Шапіро В.Д.). Серед вітчизняних вчених слід відзначити роботи Т.С. Клебанової, Є.В. Молдавської, В.А. Забродського, Н.А. Кизима, які досліджували моделі і методи координації у великомаштабних економічних системах.

У зв’язку з ускладненням умов функціонування та розвитку об’єктів, зростання рівня свободи окремих агентів, існуючі моделі, методи і механізми координації недостатньо придатні для практичного застосування, оскільки, по-перше, не дозволяють врахувати всю сукупність критеріїв ефективності і існуючих обмежень; по-друге, ґрунтуючись на ряді суб’єктивних передумов, не дозволяють сформувати об’єктивно обґрунтовані механізми координації; по-третє, допускаючи множину результатів, не визначають практично застосовний варіант функціонування та розвитку економічних систем.

За умов планової економіки координація була пов’язана з реалізацією центром управління, що знаходиться вище в ієрархії системи централізованого управління, розпорядницько-контрольної функції, що перетворювало всю економіку і кожне підприємство лише у „внутрішнє середовище”, структура якого мала вертикальний характер. Тому для централізованої системи господарювання механізм координації носив переважно директивний і довгостроковий характер. Для ринкової економіки (де цілі та дії визначаються інститутом приватної власності та конкуренції, а не суспільним або державним інтересом) координація пов’язана з дією складного координаційного комплексу, який поєднує елементи різних підсистем як внутрішнього та і зовнішнього середовища підприємства. Для економіки ринкового типу координація набуває: характер окремого виду управлінської діяльності, що ширше ніж просто функція управління, оскільки управлінська діяльність пов’язана з реалізацією різних груп одноманітних дій або функцій (можна навіть стверджувати про виникнення особливого виду управління – координаційного управління); стратегічний характер, адже виникає необхідність досягнення збалансованості у комплексі „цілі-внутрішнє середовище-зовнішнє оточення”, тобто у сукупності атрибутивних ознак стратегічного управління. Для організацій, управління підрозділами яких здійснюється в умовах жорсткої обмеженості (або навіть відсутності) ресурсів, координація повинна мати стратегічний характер. Стратегічна координація – це вид управлінської діяльності, спрямований на досягнення збалансованості сукупності стратегічних критеріальних ознак у координаційний комплекс, який поєднує елементи різних підсистем внутрішнього та і зовнішнього середовища організації.

Стратегічна координація діяльності підрозділів організації в умовах обмеженості ресурсів потребує розробки та впровадження відповідних інструментів. Зокрема, як інструмент стратегічної кординації діяльності підрозділів Інституту управління СНУ ім. В. Даля запопоновано партнерську програму, як сукупність заходів спрямованих на формування мережі контактів з представниками бізнесу (партнерами). Реалізацією партнерської програми передбачається досягнення множини взаємопов’язаних цілей різного горизонту управління. Запропоновано два рівні реалізації партнерської програми (інформаційний рівень та рівень співпраці). Короткостроковим завданням партнерської програми є безкоштовне розповсюдження агітаційних матеріалів, що повинне сприяти збільшенню контингенту студентів. Дороткостроковим завданням партнерської програми є поглиблення співпраці та залучення партнерів до реалізації сумісних взаємовигідних освітніх та наукових проектів. Для виконання цих завдань розроблено механізм реалізації партнерської програми за рівнями. Очікуваний результат реалізації партнерської програми це поглиблення інтеграції бізнесу, науки та освіти.